Новости пандемии

Ви можете прочитати цей матеріал українською

Сложно переоценить влияние пандемии коронавируса на внутреннюю и внешнюю политику стран Центральной и Восточной Европы. Масштаб происходящего превосходит всякое воображение, самые раскованные фантазии времён «до карантина». Как результат неожиданного столкновения с воистину эпическими вызовами легко недооценить их последствия даже в ближайшей перспективе.

Ещё месяц назад, в середине марта автор полагал возможным утверждать,  что на ближайшие полгода вопросы внешней политики отойдут для государств региона на второй если не третий план. Он был уверен, что политические элиты сосредоточатся на противодействии эпидемии и не станут отвлекать  административные,  медийные и прочие ресурсы на конфликты с соседями: «Пандемия коронавируса с высокой долей вероятности  приведёт к замораживанию межгосударственных отношений в регионе Центральной и Восточной Европы. (…) Фактически, речь идёт о продлении перемирия на  украино-венгерском и украино-польском «фронтах», которое установилось в результате победы Владимира Зеленского весной 2019 года. Как показал анализ событий второй половины прошлого года, и Варшава, и Будапешт предпочли сделать паузу, рассчитывая на изменения в политике Киева. Несмотря на то, что их надежды не оправдались, можно не опасаться дальнейшей эскалации этих конфликтов как минимум до конца апреля, если не до середины года».

Буквально через пару недель выяснилось, что ни о каком замораживании, тем более на полгода речь не идёт. По всему региону правящие партии с большим или меньшим успехом пытаются оседлать волну, поднятую пандемией. Атмосфера вездесущей, смертельной, но немного невнятной опасности идеально соответствует риторике правоконсервативных  и националистических «нелиберальных демократий». Стремительно усиливая свои позиции внутри страны, успешно осуществляя мобилизацию вокруг лозунгов противодействия угрозам для национальной безопасности, политические режимы Польши и Венгрии неизбежно будут использовать этот новый, точнее, хорошо забытый стиль и в межгосударственных отношениях.

Правящая в Польше партия «Право и Справедливость», решила не упускать свой шанс на президентских выборах, изначально назначенных на май этого года. Социологические опросы фиксируют значительное преимущество кандидата от «ПиС», действующего  президента Анджея Дуды. Парируя призывы оппозиции не подвергать избирателей опасности и перенести выборы на осень, «ПиС» провела через Сейм норму о голосовании по почте. Эта идея встретила сопротивление не только оппозиции и ЕС, но и большинства избирателей. Оппозиционные партии договорились бойкотировать выборы, что означало невозможность их проведения, поскольку избирательное законодательство Польши требует наличия, как минимум, двух кандидатов.

Столкнувшись с таким афронтом, «ПиС» предприняла несколько энергичных манёвров. Сначала была нейтрализована угроза бойкота выборов в мае этого года. Для этого был использован Марек Якубяк, бывший депутат Сейма от внесистемной партии Kukiz’15. Он подал документы на участие в президентских выборах, тем самым обеспечив выполнение требования о минимальном количестве кандидатов. Как показало журналистское расследование, в случае Якубяка имела место массовая фальсификация.  Подписные листы за этого кандидата заполняли иностранцы, набранные по объявлениям.

Параллельно «ПиС» инициировала внесение очередных поправок, на этот раз в Конституцию, предлагая увеличить срок пребывания на посту президента до семи лет. Это должно обеспечить её кандидату сразу два дополнительных года без ненужных волнений. Каким бы не был исход битвы между правящей коалицией и оппозицией, Украине придётся иметь дело с новым Дудой, новым польским государством. Не стоит игнорировать радикализацию противной стороны, её готовность играть на грани, а то и за гранью фола. Не стоит забывать, что с конца прошлого года тянется пауза в украино-польских отношениях. Когда Анджей Дуда и польский МИД обратят, наконец, на них внимание, вряд ли это будет очередная декларация о намерениях. Разговор рискует быть намного более конкретным.

В случае нашими венгерскими соседями такой разговор уже назначен на ближайшее время. В конце марта стало известно о том, что Виктор Орбан принял приглашение посетить Украину. Встреча на высшем уровне может состояться уже в мае этого года. Формулировка «принял приглашение» однозначно  указывает на то, что в данном случае инициатива исходит от украинской стороны, то есть именно в Киеве зачем-то решили форсировать ситуацию.

Судя по комментариям украинского МИД, там руководствуются обычными для Украины иллюзиями в отношении Венгрии. Скорее всего, в здании на Михайловской площади рассчитывают на личное обаяние Владимира Зеленского, на его способность расположить к себе венгерского лидера. Иными словами, инструментом разрешения межгосударственного конфликта должны стать коммуникативные навыки первого лица.

Автору представляется самоочевидным, что венгерский лидер не будет тратить своё драгоценное время на ритуальные разговоры и протокольные мероприятия. Через несколько дней после того, как стало известно о  его визите в Киев, Виктор Орбан получил от парламента воистину грандиозные полномочия, причём бессрочно. Попытки Брюсселя высказать озабоченность натолкнулись на фирменный троллинг Будапешта, который поспешил «присоединиться» к жёсткой критике своих собственных шагов.

По  мнению автора Орбан приедет в Киев, чтобы, во-первых, составить своё собственное, уже окончательное впечатление о степени готовности визави к урегулированию конфликта. Во-вторых, в зависимости от того, как Владимир Зеленский отреагирует на, скорее всего, предельно конкретные предложения, прямо там же, во время разговора венгерский  лидер инициирует то ли дальнейшую эскалацию конфликта, то ли изменение характера отношений между нашими странами.

Всё, что мы знаем о внешней политике в исполнении Владимира Зеленского вынуждает предположить, что чуда не произойдёт. Наиболее вероятным представляется сценарий, при котором Зеленский попробует ограничиться ничего не значащими заявлениями, выражениями наилучших намерений и тому подобной чепухой. Вряд ли в Будапеште питают какие-то иллюзии на сей счёт, поэтому команда Петера Сийярто наверняка подготовит для босса соответствующие заготовки.

Всё, что  мы знаем о Викторе Орбане, венгерской дипломатии и украино-венгерском конфликте последних лет вынуждает предположить, что гость будет готов к дальнейшей эскалации. Причём эта эскалация может иметь форму уже предельно жёстких и агрессивных действий. По совокупности обстоятельств ему вряд ли интересны ещё несколько лет вялых препирательств с Украиной, поэтому стоит исходить из того, что венгерский лидер придёт на встречу, имея по-настоящему убедительные аргументы. Получив карт-бланш внутри страны и убедившись в том, что США и ЕС не имеют желания заниматься конфликтами такого рода, Виктор Орбан попробует разрубить гордиев узел накопившихся противоречий. Для этого он должен быть в состоянии объявить Владимиру Зеленскому не шах, но мат.

В середине декабря 2019 года автор описал один из наиболее опасных для Зеленского сценариев дальнейшей эскалации украино-венгерского конфликта. Публичные заявления главы венгерского МИД в начале марта позволяют сделать вывод, что  автор не ошибся в своих предположениях. Официальный Будапешт действительно готов взять на себя роль защитника всех меньшинств в Украине, включая, очевидно, и тех, для кого родным является русский язык. Это очень, очень опасный поворот событий для Киева.

Венгрия демонстрирует готовность инструментализировать одно из ключевых противоречий внутренней политики Третьей украинской республики, использовать его как рычаг для того, чтобы сдвинуть оппонентов со своей позиции

Масштаб и характер этого противоречия таков, что позволяет Будапешту при желании опрокинуть и внутреннюю, и внешнюю политику украинского государства. Речь идёт о противоречии между фактическим местом в жизни страны, масштабами влияния русскоязычных граждан Украины, с одной стороны,  и формально-правовым статусом, который им навязывает украинское государство, с другой. Что же это за статус? Об этом — в материале «Четыре сорта свободных людей».


Данный текст подготовлен в рамках проекта «Похищение Восточной Европы», посвящённого анализу процессов в регионе ЦВЕ с помощью инструментов  конфликт-менеджмента.

©Роман Химич, 2020. Все права принадлежат Роману Химичу (Roman.Khimich@Gmail.com). Коммерческое использование без разрешения автора запрещено. При использовании ссылка обязательна.


Новини пандемії

Вы можете прочитать этот материал на русском

Складно переоцінити вплив пандемії коронавируса на внутрішню та зовнішню політику країн Центральної та Східної Європи. Масштаб того, що відбувається, перевершує будь-яку уяву, найрозкутіші фантазії часів «до карантину». Як результат несподіваного зіткнення із воістину епічними викликами легко недооцінити їх наслідки навіть в найближчій перспективі.

Ще місяць тому, в середині березня автор вважав за можливе стверджувати, що у найближчі півроку питання зовнішньої політики відійдуть для держав регіону на другий, якщо не третій план. Він був упевнений, що політичні еліти зосередяться на протидії епідемії і не відволікатимуть адміністративні, медійні та інші ресурси на конфлікти із сусідами: «Пандемія коронавируса з високою ймовірністію призведе до заморожування міждержавних стосунків в регіоні Центральної та Східної Європи. (…) Фактично, мова йде про подовження перемир’я на українсько-угорському та українсько-польському «фронтах», яке встановилося в результаті перемоги Володимира Зеленського навесні 2019 року. Як показав аналіз подій другої половини минулого року, і Варшава, і Будапешт вирішили зробити паузу, розраховуючи на зміни в політиці Києва. Незважаючи на те, що їх надії не виправдалися, можна не побоюватися подальшої ескалації цих конфліктів як мінімум до кінця квітня, якщо не до середини року».

Буквально за пару тижнів з’ясувалося, що про жодне замороження, тим більше на півроку, мова не йде. По всьому регіону правлячі партії з більшим чи меншим успіхом намагаються осідлати хвилю, підняту пандемією. Атмосфера всюдисущої, смертельної, але дещо невиразної небезпеки ідеально відповідає риториці правоконсервативних та націоналістичних «неліберальних демократій». Стрімко посилюючи свої позиції всередині країни, успішно здійснюючи мобілізацію навколо гасел протидії загрозам національній безпеці, політичні режими Польщі та Угорщини неминуче будуть використовувати цей новий, точніше, добре забутий стиль і в міждержавних відносинах.

Правляча в Польщі партія «Право і Справедливість» вирішила не упускати свій шанс на президентських виборах, що мають відбутися в травні цього року. Соціологічні опитування фіксують значну перевагу кандидата від «ПіС», чинного президента Анджея Дуди. Заперечуючи заклики опозиції не піддавати виборців небезпеці і перенести вибори на осінь, «ПіС» провела через Сейм норму про голосування поштою. Ця ідея зустріла опір не тільки опозиції та ЄС, а й більшості виборців. Опозиційні партії домовилися бойкотувати вибори, що означало неможливість їх проведення, оскільки виборче законодавство Польщі вимагає наявності, як мінімум, двох кандидатів.

Зіткнувшись з таким афронтом, «ПіС» зробила кілька енергійних маневрів. Спочатку була нейтралізована загроза бойкоту виборів в травні. Для цього був використаний Марек Якуб’як, колишній депутат Сейму від позасистемної партії Kukiz’15. Він подав документи на участь в президентських виборах, тим самим забезпечивши виконання вимоги про мінімальну кількість кандидатів. Як показало журналістське розслідування, у випадку Якуб’яка мала місце масова фальсифікація. Підписні листи за цього кандидата заповнювали іноземці, набрані за оголошеннями.

Паралельно «ПіС» ініціювала внесення чергових змін, на цей раз до Конституції, пропонуючи збільшити термін перебування на посаді президента до семи років. Це має забезпечити її кандидатові одразу два додаткові роки без непотрібних хвилювань. Хоч би яким був результат битви між правлячою коаліцією та опозицією, Україні доведеться мати справу з новим Дудою, новою польською державою. Не варто ігнорувати радикалізацію супротивної сторони, її готовність грати на межі, а то і за межею фолу. Не варто забувати, що з кінця минулого року триває пауза в українсько-польських стосунках. Коли Анджей Дуда та польське МЗС звернуть, нарешті, на них увагу, навряд чи це буде чергова декларація про наміри. Розмова ризикує бути набагато більш конкретною.

У випадку із нашими угорськими сусідами така розмова вже призначена на найближчий час. В кінці березня стало відомо про те, що Віктор Орбан прийняв запрошення відвідати Україну. Зустріч на вищому рівні може відбутися вже в травні цього року. Формулювання «прийняв запрошення» однозначно вказує на те, що в даному випадку ініціатива виходить від української сторони, тобто саме в Києві чомусь вирішили форсувати ситуацію.

Судячи з коментарів українського МЗС, там керуються звичайними для України ілюзіями щодо Угорщини. Швидше за все, в будівлі на Михайлівській площі розраховують на особисту харизму Володимира Зеленського, його здатність заручитися прихильністю угорського лідера. Іншими словами, інструментом вирішення міждержавного конфлікту мають стати комунікативні навички першої особи.

Автору здається самоочевидним, що угорський лідер не буде витрачати свій дорогоцінний час на ритуальні розмови і протокольні заходи. За кілька днів після того, як стало відомо про його візит до Києва, Віктор Орбан отримав від парламенту без перебільшення грандіозні повноваження, причому безстроково. Спроби Брюсселя висловити стурбованість наразилися на фірмовий тролінг Будапешта, який поспішив «приєднатися» до жорсткої критики своїх власних кроків.

На думку автора Орбан приїде до Києва, аби, по-перше, скласти своє власне, вже остаточне враження про ступінь готовності візаві до врегулювання конфлікту. По-друге, в залежності від того, як Володимир Зеленський відреагує на, швидше за все, гранично конкретні пропозиції, просто під час розмови угорський лідер ініціює чи то подальшу ескалацію конфлікту, чи то зміну характеру відносин між нашими країнами.

Все, що ми знаємо про зовнішню політику у виконанні Володимира Зеленського змушує припустити, що дива не станеться. Найбільш ймовірним є сценарій, за якого Зеленський спробує обмежитися нічого не значущими заявами, виразами найкращих намірів і тому подібними нісенітницями. Навряд чи в Будапешті мають якісь ілюзії щодо цього, тому команда Петера Сійярто напевно підготує для боса відповідні заготовки.

Все, що ми знаємо про Віктора Орбана, угорську дипломатію і україно-угорський конфлікт останніх років змушує припустити, що гість буде готовий до подальшої ескалації. Причому ця ескалація може мати форму вже гранично жорстких і агресивних дій. За сукупністю обставин йому навряд чи цікаві ще кілька років млявих сперечань з Україною. Варто виходити з того, що угорський лідер прийде на зустріч, маючи по-справжньому переконливі аргументи. Отримавши карт-бланш всередині країни і переконавшись в тому, що США і ЄС не мають бажання займатися конфліктами такого штибу, Віктор Орбан спробує розрубати гордіїв вузол проблем, що накопичилися. Для цього він повинен бути в змозі оголосити Володимиру Зеленському не шах, але мат.

В середині грудня 2019 року автор описав один з найбільш небезпечних для Зеленського сценаріїв подальшої ескалації україно-угорського конфлікту. Публічні заяви глави угорського МЗС на початку березня дозволяють зробити висновок, що автор не помилився у своїх припущеннях. Офіційний Будапештдійсно готовий взяти на себе роль захисника всіх меншин в Україні, включаючи, очевидно, і тих, для кого рідною є російська мова. Це дуже, дуже небезпечний перебіг подій для Києва.

Угорщина демонструє готовність інструменталізувати одне з ключових протиріч внутрішньої політики Третьої української республіки, використовувати його як важіль для того, аби посунути опонентів з їхньої позиції

Масштаб і характер цього протиріччя такий, що дозволяє Будапешту за наявності бажання перекинути і внутрішню, і зовнішню політику української держави. Мова йде про суперечності між фактичним місцем в житті країни, масштабами впливу російськомовних громадян України, з одного боку, і формально-правовим статусом, який їм нав’язує українська держава, з іншого. Що ж це за статус? Про це — в окремому матеріалі «Чотири гатунки вільних людей».


Даний текст підготовлений в рамках проекта «Викрадення Східної Європи», присвяченого аналізу процесів в регіоні Центральної та Східної Європи за допомогою інструментів конфлікт-менеджменту.

©Роман Хіміч, 2020. Всі права належать Роману Хімічу (Roman.Khimich@Gmail.com). Комерційне використання без згоди автора заборонено. При використанні посилання є обов’язковим.

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s