«Новий наступ Орбана: навіщо Угорщина втручається в українські вибори»

Провідний український аналітик україно-угорських відносин Дмитро Тужанський оглянув останні події на цьому напрямку. На жаль, вкотре збуваються прогнози автора щодо подальшої ескалації україно-угорського конфлікту. Нагадаємо ключові моменти:

«Увы, команда нового президента не рассматривает происходящее в отношениях с нашими соседями как нечто, требующее внимания. Например, серьёзнейший кризис в отношениях с Венгрией до сих пор не удостоился ни единого высказывания или иного сигнала. (…) Прискорбное безразличие первого лица Украины не оставляет нашим соседям другого выхода кроме дальнейшей эскалации». 

«…Ми мусимо визнати — обрана Віктором Орбаном та його командою стратегія керованого конфлікту підтвердила свою ефективність».

Щодо Орбана, можна лише повторити висновки, зроблені взимку цього року:

«Венгерский премьер является идеальным, просто эталонным примером того, как ведёт себя настоящий, без натяжек субъект. Виктор Орбан и целеполагает, и целедостигает. Он снова и снова бросает вызов не кому-нибудь, а самому большому, влиятельному и опасному субъекту международной жизни — Соединённым Штатам Америки. (…) В неофициальном первенстве на звание самого субъектного субъекта Центральной и Восточной Европы Виктор Орбан и руководимая им Венгрия занимают первое место. На их фоне Третья Речь Посполитая и любой из польских политиков смотрятся бледно и невыразительно. (…) Если в социалистическом лагере Венгрия имела репутацию самого весёлого барака, то в лагере евроатлантическом по факту она уже заняла позицию самого дерзкого члена».

Стосовно статті 55 Віденської конвенції про консульські відносини, де йдеться про невтручання у внутрішні справи країни перебування, цей аргумент так само вже був розібраний рік тому. Тоді автор спробував уявити позицію, яку можуть заявити угорці у відповідь на такого штибу закиди. Вийшло приблизно так:

«Коли посольство США публічно закликає керівника одного з ваших ключових правоохоронних відомств піти у відставку, воно точно не узгоджує це із МЗС або АП. І не отримує жодної відсічі з вашого боку. Тож справа не в тому, що ми чогось із вами не узгодили. За необхідності ви готові пробачати, або взагалі не помічати кричущі зазіхання на ваш суверенітет. Прикладів цього достатньо». 

Щодо ситуації в цілому, в авторському огляді конфліктів між Україною та її західними сусідами їхні актуальні та можливі претензії згруповані у п’ять категорій: ідеологічні, символічні, майнові, політичні та територіальні.

Змістом саме політичних ризиків та загроз (викликів) для України по ходу конфліктів із її західними сусідами є цілеспрямована діяльність, що передбачає зміну владних відносин на суверенній українській території.

Уряд Віктора Орбана тисне набагато більш наполегливо, аніж поляки, навіть агресивно. Варто звернути увагу, що актуальні претензії обох держав належать до різних категорій. Поляки зосередилися на символічних та ідеологічних, угорські претензії можна описати як політичні та майнові. Стосовно п’ятої категорії, претензій територіальних, то досі, наскільки розумію, їх висловлювали лише в Румунії такі політики як екс-президент Траян Бесеску.

«Я вважаю це ще одним свідчення на користь зробленого мною висновку, що найбільшу потенційну небезпеку для України становить коаліція Польщі, Угорщини та Румунії заради забезпечення незворотності демократичних перетворень в Україні. Або упорядкування величезної (досі найбільшої на європейському континенті) території. Або її санації. Або денацифікації. Або запобігання розповсюдження небезпечних захворювань. Або ще чого-небудь доброго, правильного та світлого».

Коментарі під дописом п. Тужанського, в якому він дав посилання на цю свою статтю, наочно демонструють ключову на сьогоднішній день проблему україно-угорських стосунків. Українська держава и українська громада щиро не розуміють, що мова йде не про суперечку чи якийсь «коммунікаційний конфлікт». Україна перебуває в ситуації повноцінного конфлікту із Угорщиною, а це вимагає геть іншого аналітичного інструментарію, мислення та дії.

Варто навести розлогий коментар, що його зробив автор на сторінці п. Тужанського:

«За два останні роки я витратив кілька сот годин свого часу, досліджуючи те, що відбувається між Україною та її сусідами. Причому досліджуючи із чітко визначеного, дуже вузького і практичного ракурсу — з точки зору прикладної конфліктології. 

Ви, сподіваюсь, читали мої розвідки, тож знайомі із аргументами на користь того, що між Україною та Угорщиною має місце не суперечка, а конфлікт. Причому це конфлікт на стадії власне зіткнення, силової боротьби, а не демонстрації чи конфронтації. 

Нагадаю, що конфлікт це ситуація, коли бодай одна зі сторін, в нашому випадку Угорщина, відмовляється від діалогу як способу розв’язання існуючих протирічь. Відмовляється від діалогу. Ще раз — відмовляється. 

Два роки тому угорці зробили ставку на примус, як інструмент досягнення своїх цілей в україно-угорських стосунках. З тієї пори вони тиснуть і тиснуть дуже вміло та ефективно. Орбан демонструє рішучість та агресивність, якої я і близько не спостерігаю з боку, наприклад, поляків. Не тільки ЄС та НАТО, але й США виявилися неспроможними вплинути на Будапешт. Орбан дуже, дуже вправний боєць та гравець, в нього на руках козирні карти, яких нема в України. 

Ще раз, вкотре, конфлікт це специфічна, зазвичай чітко відокремлена ситуація, яка вимагає свого, специфічного інструментарію. В тому числі — аналітичного. 

Та модель відносин, яку я запропонував, за останні два роки не схибила жодного разу. На жаль, мені не вдалося пригорнути увагу до своїх матеріалів, тому ця модель так і залишилася невідомою загалу, хоча б в якості однієї з аналітичних гіпотез. Між тим фахівці в МЗС та ГШ ВСУ поставилися до неї серйозно і високо оцінили зроблену мною роботу. 

Тож не дивно, що в коментарях шановне панство знов і знов виголошує ідеї, які просто нерелевантні ситуації. Україна знаходиться в слабкій позиції і це задає межі можливого в конфлікті. Дуже вузькі межі, ось в чому справа. 

1. Нема особливого сенсу вдаватися до демонстративних дій як-от забороняти угорським посадовцям в’їзд на територію України. Це було б доречно на попередніх етапах конфлікту. Зараз, за відсутності більше потужних важелів впливу, це виглядатиме (і буде, власне кажучи) ситуативним, імпульсивним кроком, який не матими повноцінної підтримки та подальшого розвитку в рамках довгострокової стратегії конфліктування. 

2. Не мають сенсу міркування чи не сприйматимуть угорці як слабкість ті чи інші кроки української сторони, бо угорці вже переконалися в її слабкості. І поводять себе відоповідно. 

3. Не варто зневажати того ж Сіярто, мовляв, не того калібру чувак, будемо розмовляти виключно із першою особою. 

4. Коли українські коментатори говорять про необхідність «шукати комунікаційний компроміс — сідати за стіл з тими, хто хоче сідати за стіл, роз’ясняти свою позицію і слухати позицію іншої сторони», вони просто ігнорують ключовий аспект ситуації — угорці а) не мають бажання і б) не мають потреби шукати компроміс, тим більше «комунікаційний». Просто тому, що в) спроможні навязати свою волю без цього. 

5. Зберегти статус-кво не вдастся, хіба що на Орбан та його оточення раптово загинуть в авіакатастрофі. Доведеться шукати реальний, а не декларативний компроміс, що означає ситуацію, коли слабша сторона втрачає, а сильніша — отримує не так багато, як могло б статися у випадку подальшої ескалації.

Вже зараз, задля того, аби схилити опонента до переговорів, необхідно зробити йому пропозицію, яка була б для нього цікавою. Завданням української політики у відносинах із Угорщиною має бути пошук, узгодження та реалізація довгострокових і якнайбільш масштабних СПІЛЬНИХ інтересів (програм, діяльності etc) які зробили б для угорців просто нецікавим/невигідним збереження та подальшу ескалацію конфлікту.

Два місяці тому я розмовляв на цю тему в МІДі, отримав добро на свої пропозиції, але потім сталося те що сталося і коли воно, курва, закінчиться, ніхто не може сказати».

В цілому події розвиваются в тому самому напрямку, який був передбачений два роки тому.

«…С высокой долей вероятности Венгрия будет и дальше придерживаться стратегии конфликтования как способа взаимодействия с Украиной, наиболее эффективного с точки зрения её приоритетов. (…) Представляется весьма вероятным расширение Будапештом круга своих претензий к украинскому государству.

Собственно говоря, ещё в ноябре 2017 года, в самом первом своём выступлении, посвящённом конфликту с Украиной, Виктор Орбан прямо заявил, что перечень проблемных и спорных вопросов не исчерпывается языком обучения для этнических венгров. Помимо этого, речь идёт о двойном гражданстве и реституции церковного имущества».

Все як завжди, на жаль.

Даний текст підготовлений в рамках проекта «Викрадення Східної Європи», присвяченого аналізові процесів в регіоні ЦСЄ за допомогою інструментів прикладної конфліктології.

©Роман Хіміч, 2018. Всі права належать Роману Хімічу (Roman.Khimich@Gmail.com). Комерційне використання без згоди автора заборонено. При використанні посилання є обов’язковим.

2 Comments

Добавить комментарий

Заполните поля или щелкните по значку, чтобы оставить свой комментарий:

Логотип WordPress.com

Для комментария используется ваша учётная запись WordPress.com. Выход /  Изменить )

Google photo

Для комментария используется ваша учётная запись Google. Выход /  Изменить )

Фотография Twitter

Для комментария используется ваша учётная запись Twitter. Выход /  Изменить )

Фотография Facebook

Для комментария используется ваша учётная запись Facebook. Выход /  Изменить )

Connecting to %s