На превеликий жаль, україно-угорські відносини рухаються в напрямку, який був описаний автором в роботі «Угорський гамбіт» два місяці тому. З травня 2018 року, коли новопризначений за результатами парламентських виборів уряд був приведений до присяги, угорська сторона раз у раз вдається до кроків, які сприймаються в Україні як суперечливі, якщо не відверто ворожі. Навіть безпосереднє втручання американців не призвело до припинення конфронтації.
Так само українські коментатори поставилися до двох останніх кроків угорської влади — промови Віктора Орбана в студентському таборі Балваньош та створення посади уповноваженого з розвитку Закарпатської області. Особливу увагу в них викликає другий з них, що вже спричинив гостру офіційну реакцію Києва.
Найбільш просунутий, на думку автора, експерт з україно-угорських стосунків Дмитро Тужанський зробив цікавий крок. Він уявив себе старшим політичним радником кабінету Віктора Орбана і спробував написати йому пораду, як діяти у черговому загостренні з Україною. Пан Тужанський навів низку аргументів, чому цього разу йому слід поступитися.
Пан Тужанський посилається на поширену в дипломатичному середовищі практику залучення політичних аналітиків з числа місцевих експертів, аби ухвалювати рішення з врахуванням бачення тої чи іншої ситуації очима місцевого населення. За його словами, наприклад, у посольстві Швейцарії в Україні один з аналітиків — українець, який дає не просто оцінку ситуації, а й бачення цієї ситуації «українськими очима».
Розвиваючи цю ідею, автор готовий взяти на себе роль «адвоката диявола» та запропонувати можливі аргументи на підтримку угорської позиції.
Перш за все варто зробити кілька загальних зауважень. В своєму аналізі конфліктів між Україною та її західними сусідами автор об’єднав актуальні та можливі претензії згруповані у п’ять категорій: ідеологічні, символічні, майнові, політичні та територіальні.
Попередні висновки автора щодо подальшого розвитку цих конфліктів містять тезу про те, що Польща здається більш небезпечним супротивником аніж Угорщина через низку об’єктивних та суб’єктивних причин. В першу чергу через різницю у ваговій категорії, себто обсягу наявних ресурсів для конфліктування із Україною.
На сьогоднішній день автор мусить визнати, що уряд Віктора Орбана тисне набагато більш наполегливо, аніж поляки, навіть агресивно. Варто звернути увагу, що актуальні претензії обох держав належать до різних категорій. Поляки зосередилися на символічних та ідеологічних, угорські претензії можна описати як політичні та майнові. Стосовно п’ятої категорії, претензій територіальних, то досі, наскільки автор розуміє, їх висловлювали лише в Румунії такі політики як екс-президент Траян Бесеску.
Автор вважає це ще одним свідченням на користь зробленого ним висновку, що найбільшу потенційну небезпеку для України становить коаліція Польщі, Угорщини та Румунії заради забезпечення незворотності демократичних перетворень в Україні. Або упорядкування величезної (досі найбільшої на європейському континенті) території. Або її санації. Або денацифікації. Або запобігання розповсюдження небезпечних захворювань. Або ще чого-небудь доброго, правильного та світлого.
На жаль, сумні та малоапетитні обставини нашого українського життя дають більш ніж достатньо приводів для зовнішнього втручання. Деякі з них згадуються в матеріалах «Польського фронту», деякі будуть описані нижче.
Отже, поїхали.
Перш за все автор не може погодитися з базовим навіть не припущенням, а ствердженням п. Тужанського, а саме, «якщо міркувати прагматично, то насамперед офіційний Будапешт не зацікавлений у скандалі довкола нового призначення Іштвана Грежі«. І похідним від нього «затягування з вирішенням конфлікту б’є виключно по угорцях. По обидва боки кордону«.
Саме п. Тужанський в своїх дописах окреслив деякі риси багатого внутрішнього світу Віктора Орбана, які обумовлюють характерний для угорського премьєра конфліктний стиль поведінки.
Спираючись саме на ці спостреження, автор запропонував власний аналіз поточних кроків угорської дипломатії і прогноз наступних подій. Ані спостереження п. Тужанського, ані власні умовиводи автора не залишають місця для категоричних ствердження стосовно якоїсь особливої вразливості угорської сторони. В цьому місці автор не може втриматися від самоцитування:
«Конфликт с Украиной используется Венгрией и её лидером для коммуникации с мировым гегемоном в лице США и её эксцентричного (энергичного, харизматичного — по вкусу) президента. По мнению г-на Тужанского Орбан добивался выхода из изоляции, в которой оказался в силу своей спорной внутренней и внешней политики.
С этой точки зрения стратегия, которую избрала Венгрия, полностью себя оправдала. После того, как Петер Сиярто получил аудиенцию у госсекретаря Помпео и обсудил с ним вопросы, «представляющие взаимный интерес», Виктор Орбан получил долгожданную возможность позвонить Дональду Трампу.
Очевидно, что в этой схеме конфликт с Украиной инструментализирован, а сама она играет роль реквизита, т.е. пассивного объекта агрессивных манипуляций энергичного (эксцентричного, харизматичного — по вкусу) венгерского лидера. С высокой долей вероятности Венгрия заинтересована поддерживать конфликт до момента достижения ею своих целей. Что это за цели и каковы критерии их достижения — можно только предполагать. Сколь угодно доверительный и конструктивный диалог не поможет выяснить эти обстоятельства (…)
Стратегия перманентного кризиса, которой, судя по всему, придерживается Венгрия, требует постоянного наличия множества конфликтов. Эти конфликты не должны представлять опасности выхода из-под контроля самой Венгрии, обладать высоким медийным потенциалом. К сожалению, с этой точки зрения Украина едва ли не идеальный противник, от которого венграм будет сложно отказаться (…) С высокой долей вероятности Венгрия будет и дальше придерживаться стратегии конфликтования как способа взаимодействия с Украиной, наиболее эффективного с точки зрения её приоритетов».
Тож автор не може погодитися із тим, що «важко знайти мотиви цього — окрім хіба що бажання «потролити» Київ чи полоскотати нерви. (…) Це не та мета, задля якої варто зберігати та загострювати новий конфлікт«. Мета вже зрозуміла, попередні епізоди довели спроможність угорців просуватися до неї, нема підстав вважати, що вони від неї відмовилися.
Отже, якими можуть бути формальні контраргументи та практичні кроки угорської сторони у звязку із демаршем українського МЗС?
В своєму аналізі конфліктів між Україною та її західними сусідами автор виокремив політичні ризики та загрози як один з вірогідних аспектів протистояння. Через брак часу та певні побоювання він не став його деталізувати, попри побажання частини читачів. Оскільки, на жаль, табу на розмови про підлітковий секс вкотре не допомогло уникнути небажаної вагітності, варто поговорити про це докладніше. Почнемо із визначень.
Змістом саме політичних ризиків та загроз (викликів) для України по ходу конфліктів із її західними сусідами стане цілеспрямована діяльність, що передбачає зміну владних відносин на суверенній українській території.
Передумовою та найбільш помітною ознакою актуалізації подібних загроз стане поява в сусідніх державах формальних та неформальних інституцій, чиї керівні документи включатимуть до зони їхньої відповідальності суверенні українські території.
З такого ракурсу поява в угорському уряду посади уповноваженого з розвитку Закарпатської області є необхідною, але недостатньої ознакою наявності саме політичних викликів для української держави. Недостатньою, бо ми досі не знаємо, що саме вимагатиме або чекатиме від цього посадовця його керівництво. Перш аніж бити на сполох необхідно проаналізувати його посадові обов’язки та інші керівні документи.
Більше того, угорська сторона може перейти в контратаку і заявити приблизно такий погляд на ситуацію:
«Панове, в чому, власне, справа? Ви вбачаєте в формулюванні «з розвитку Закарпаття» зазіхання на свій суверенітет? Та припиніть, агов. Якби Єврокомісія чи Конгрес США створили яку-небудь бюрократичну структуру із словами «з розвитку України» луна від ваших оплесків, якщо не овації, долетіла б щонайменше до середини Дунаю. Ви ж саме цього вимагаєте від нас всіх — щоб вами займалися, розвивали, давали грошей, захищали і пробачали ваші дитячі помилки, що не припиняються вже 27 років поспіль.
Що кажете? Ви в цілому не проти формули «з розвитку Закарпаття», але наполягаєте, що ми були повинні узгодити його з вами? Кажете, що не сприймаєте односторонніх кроків? Та припиніть, нумо. Коли посольство США публічно закликає керівника одного з ваших ключових правоохоронних відомств піти у відставку, воно точно не узгоджує це із МЗС або АП. І не отримує жодної відсічі з вашого боку. Тож справа не в тому, що ми чогось із вами не узгодили. За необхідності ви готові пробачати, або взагалі не помічати кричущі зазіхання на ваш суверенітет. Прикладів цього достатньо.
То в чому справа, панове? Може у вас параноя? Чи вам не вистачає наявних ворогів? Чи ви настільки звикли вдавати із себе жертву?»
Відпочивши та набравшись сил угорці можуть заявити ще більш радикальну, вже дійсно агресивну позицію.
«Ми відкидаємо звинувачення в тому, що не враховуємо почуття української сторони. Ми обрали формулювання «з розвитку Закарпаття» саме тому, що не хочемо створювати вам надмірний дискомфорт. Якби нам були байдуже, ми б назвали цю посаду «із підтримки Закарпаття» або навіть його «збереження». Бо саме цим ми фактично всі ці роки займаємося — забезпеченням мінімально прийнятних для цивілізованого світу умов життя на території проживання угорської меншини.
В 2017 році ми надали для потреб жителів Закарпатської області вакцини від кору, паротиту й краснухи. Цього року ми знов отримали запит і надали ще 10 тисяч доз вакцини від кору, при тому, що загалом потрібно 80 тис. таких доз. Нам відомо, що з 2016 року центральні органи влади не забезпечують медичні установи Закарпаття сироватками та вакцинами від сказу, правцю, укусів отруйних тварин. Нас дуже турбує епідеміологічна ситуація в Україні. Нас засмучує те, що українські діти помирають через відсутність базових препаратів, як це нещодавно сталося у Львівській області, де через укус гадюки загинула чотирирічна дівчинка.
Ми не розуміємо, які сили кілька років заважають очільниці українського МОЗ організувати, врешті-решт, закупівлю таких препаратів. До речі, що означає це слово — jibanuta, — яким охарактеризував її голова Закарпатської ОДА пан Москаль?
Ми з великим занепокоєнням спостерігаємо за деградацією середовища, в якому проживають українські угорці. Ми змушені постійно збільшувати спектр та обсяги гуманітарної допомоги через неспроможність української держави забезпечити навіть базові речі. Цього року нам довелося надавати хлор для водоочисних споруд.
Ми співчуваємо українцям і бажаємо їм якнайшвидше подолати цей безлад. Співчуваємо, але не маємо можливості та бажання утримувати найбільшу країну в Європі. Якщо ви вважаєте, що в нас є надлишки хлору чи вакцин ви помиляєтеся. Ми змушені щоразу виділяти кошти, які мали б піти на потреби жителів Угорщини, нашої Батьківщини. Максимум, на що ми готові, це захист та підтримка жителів Закарпаття, оскільки серед них багато етнічних угорців, до яких ми маємо особливі почуття.
Ми продовжимо політику допомоги та підтримки Закарпаття незалежно від того, подобається це в Києві чи ні. Ми звернули увагу на брехню очільниці українського МОЗ про нібито відмову лікарів на Закарпатті мати справу із вакцинами, які ми їм надали. Якщо це не випадковість, а усвідомлена політика центральної влади, ми будемо змушені визнати її ворожою до угорців України».
В цьому місці трохи домашнього читання:
https://www.apteka.ua/article/373862
http://www.unn.com.ua/uk/news/1711501-ugorschina-vidilila-dlya-zakarpattya-8000-vaktsin-vid-koru
Автор непогано знається на ситуації у вітчизняній системі охорони здоров’я. Вона дуже, дуже погана і це створює ризики агресивних маніпуляцій. Авторові, наприклад, нескладно уявити mnogokhodovochka, внаслідок яких Україна може де-факто втратити безвізовий режим. Якщо угорська влада організує, не пригортаючи уваги, вибіркове обстеження громадян України, що прибувають на територію Угорщини, з великою ймовірністю будуть виявлено конче неприємні речі як от надмірна (порівняно навіть із офіційними даними) кількість носіїв туберкульозу, в тому числі дуже небезпечних високорезистентних форм. Решта то вже справа техніки.
Тому ще одна принципова вада аналізу поточної ситуації, що його зробили оглядачі «Європейської правди», це упереджена та, скоріш за все, помилкова оцінка позицій угорської сторони. Упевненість в тому, що подальша ескалація конфлікту зашкодить виключно угорській стороні лише підтверджує відсутність в українських коментаторів навичок в царині конфліктування. Саме угорці контролюють ситуацію, саме вони мають потужні важелі впливу та інструменти примусу України.
І тут ми підходимо до дуже і дуже важливого аспекту ситуації.
На сьогоднішній день автор не зустрічав жодного аналітичного матеріалу, який торкався б двох ключових аспектів україно-угорського конфлікту. По-перше, які інструменти примусу може задіяти українська сторона, у який спосіб вона може тиснути на Віктора Орбана та уряд Угорщини. По-друге, це політекономічні аспекти поточного конфлікту, тобто як він впливає на рух грошей, що то за гроші і чиї вони. Автор сам, до речі, донедавна наполягав на відсутності в української держави важелів впливу на Угорщину.
Між тим саме щодо Угорщини в України є неабиякий важіль впливу. Автор неодноразово зустрічав думку, що Закарпаття є чи не найголовнішими воротами для контрабанди в Україну. Називають різні цифри коштів, що осідають в кишенях організаторів та покровителів цього бізнесу по обидві сторони спільного кордону. Якщо мова дійсно йде про сотні мільйонів доларів «премії» на рік, з яких нехай половину отримують резиденти Угорщини, це вельми потужний чинник. Контролюючи та прикриваючи в ручному режимі кранік «контрабасу», українська влада може впливати на внутрішньополітичні процеси в Угорщині.
З іншого боку, якщо друга половина цих грошей залишається в Україні, то…
Похищение Восточной Европы 